Міцкевич вніс в польську поезію якісно нові варіанти ритмічної будови і тим самим докорінно змінив уявлювану «закономірність» силабічного вірша. Строфа у Міцкевича нестала, кількість рядків у ній часто змінюється, однакова кількість складів у рядках з постійним місцем цезури — рідке явище. Міцкевич широко вводить до своїх творів інтонаційні багатства народної пісні, в залежності від змісту він змінює ритмічний лад. Від найдавніших часів і до двадцятих років XX століття в жодного з польських поетів не було такої великої кількості ритміко-інтонаційних прийомів, як у Міцкевича. Жоден польський поет досі не вмів так оригінально і послідовно користуватися ними, як це робив Міцкевич.
У «Кримських сонетах» переважає бойовий тон з тенденцією до реалістичного зображення людських відносин, реалістичні описи природи.

Стиль «Кримських сонетів» — новий етап в розвитку польської літературної мови. Сонети Міцкевича сприяли розширенню її словникового складу за рахунок введення нових чужомовних слів, збагачення її можливостей у створенні нових поетичних образів з життя та звичаїв інших народів. Не випадково саме «Кримські сонети» викликали активне заперечення і ненависть з боку варшавських арбітрів літературних смаків. Прилизаному на французький зразок «плетению словес» приходив кінець. «Все це, можливо, кримське, турецьке, татарське, але не польське... Наперекір хорошим смакам і розумові, Міцкевич несе щось незрозуміле, дике, даючи мішанину із слів незрозумілої мови... Відправимось в Стамбул, щоб навчитись мові Міцкевича; навчившись, можливо, ми й будемо захоплюватись нею, але поки що тяжко хвалити те, чого не розумієш»,— писав у 1827 році К. Козмян одному зі своїх друзів і навіть пропонував «перекласти» «Кримські сонети» польською мовою!
«Все це я передбачав,— писав Міцкевич І. Лелевелю.— Сентиментальні дами осудили мене за надто земні почуття, салони — за вирази в стилі покоївок, вчені класики — за татарщину, мовознавці — за помилки. Майже кожний граматичний гріх зроблений мною навмисне, і, здається, ще не швидко я відчую розкаяння... Пізніше, можливо, і виправлюсь, але поки що хочу радитись тільки зі своїм вухом і довірятися йому одному. Від чого, одначе, я ніколи не відмовлюсь,— так це від вільності в синтаксисі, від порушення послідовності часів, що суперечить правилам французької граматики».
Відстоюючи право існування неологізмів у польській літературі, Міцкевич у статті «Про критиків і рецензентів варшавських» зауважував, що при описах східних міст не можна обійтись без східних назв, так само, як при описах наших країв — без слів «церква», «вежа» тощо. Поет іронічно запитував у класицистів, як можна «перекласти польською мовою слово «мінарет»?