Після творчості Т. Шевченка «Інститутка» є кращим антикріпосницьким твором. У своїй повісті Марко Вовчок змальовує різні шляхи, якими йдуть її герої до волі. «Таким чином, письменниця показувала, що визволення з кріпацтва — це основна умова і вимога часу».

Велике значення «Інститутка» мала і в пореформений період, «коли перед літературою стояло завдання переслідувати і викривати тяжку спадщину кріпосництва на усіх ділянках народного життя».

«Інститутка», на думку І. Франка, сягає найглибше в «суть кріпацького лихоліття».

Реалізм і народність повісті, актуальність поставленої проблеми (розкріпачення селян), художня майстерність письменниці зробили «Інститутку» одним з кращих антикріпосницьких творів.

Порівняно зі своїми попередниками, зокрема з Г. Квіткою-Основ’яненком, Марко Вовчок зробила значний крок уперед на шляху утвердження критичного реалізму в українській прозі. Твори письменниці характеризуються не тільки полум’яним викривальним пафосом, а й утвердженням позитивних, революційно-демократичних ідеалів.

Марко Вовчок збагатила українську прозу новим видом розповіді, у якій автор зливається з оповідачем, зуміла майстерно використати всі скарби розмовної народної мови і фольклору.

Російський літературний критик Микола Добролюбов високо оцінював уміння письменниці розкривати Соціальні явища, змальовуючи сумне, безрадісне становище селянина-кріпака, «характер руської простої людини». Він зазначив, що Марко Вовчок зуміла передати почуття і привабливі риси простої людини: її волелюбність, ненависть до будь-якого гніту, здатність до протесту.