Добро – це саме головне, до чого варто прагнути в житті. Без добрих вчинків наше життя не може приносити щастя і радість, як нам самим, так і оточуючим людям. Коли людина думає тільки про себе і весь час віддають на особисте збагачення та отримання можливостей зробити краще тільки собі, то вся його життя перетворюється в просте існування і гонитву за наживою. Про таку людину ніхто ніколи не буде згадувати добре, та й просто згадувати. Адже якщо людина не робить добрих вчинків, а весь час думає тільки про особисту вигоду, то й згадати про нього нічого хорошого не вийде.

Але варто розуміти, що не всі вчинки можуть бути добрими. Іноді нам здається, що зробивши щось хороше багато будуть щасливі. Нам хочеться зробити відразу щось глобальне, щоб допомогти багатьом. Проводячи час за подібними роздумами, ми й не помічаємо, як не поступилися місцем у громадському транспорті, не допомогли мамі вдома прибрати квартиру, пройшли повз голодних бездомних тварин або не допомогли віднести сумки літній людині. Тому я вважаю, що велике добро починається з маленьких вчинків. Але робити їх треба, а не обмірковувати постійно.
Наприклад, наша сім'я прагнути в міру можливостей здійснювати добрі справи. Наша сусідка щороку влаштовує збір коштів, іграшок та одягу для дітей, яким не так пощастило в цьому житті і вони опинилися в дитячому будинку.

Ми намагаємося якомога більше допомогти таким дітям. Тому збираємо хороші речі з яких вже виросли або одягали кілька разів, а потім забули про них. Іноді спеціально купуємо іграшки і товари для зовсім маленьких дітей. Це дуже здорово, коли ти і твоя сім'я стають причетними до великого і дуже гарної справи. Від цього на душі стає легше і тепліше. Адже ти допомагаєш таким же дітей, як і ти сам, але у яких поки немає люблячих батьків, які б могли повністю про них подбати. Тому вони як ніхто потребують підтримки від будь-яких небайдужих людей.

В історії нашої країни також можна знайти величезну кількість прикладів добрих вчинків. Особливо мені запам'яталися великі вчинки людей, які були учасниками Великої Вітчизняної Війни. У це одне з найбільш важких часів для нашої країни не переводилися люди, які думали і турбувалися не лише про себе, але й про оточуючих людей. Мені найбільше запам'ятався один випадок, який по телевізору розповідали в програмі, приуроченій до святкування перемоги у Великій Вітчизняній Війні. Там виступала бабуся, яка пережила блокаду Ленінграда.

Вона розповідала, що в голодну й дуже холодну зиму, коли зовсім не було чого їсти і на вулицях можна було часто натрапити на трупи загиблих від голоду людей, йшла жінка і везла за собою санки, на яких лежали якісь згортки. Ця жінка йшла нетвердим кроком, часто спотикалася на купині і було зрозуміло, що вона також давно нічого не їла. І тут на одній купині санки підстрибнули і верхній згорток впав. Це виявилася буханець хліба. Її оточили люди і стали питати звідки хліб і куди вона його везе. Справа майже не дійшло до самосуду і крадіжки цих хлібин. Жінка відповіла, що везе хліб в дитячий будинок. Тоді всі навколишні поклали буханця назад і допомогли довезти сани. І ніхто з цих голодних людей не став силою відбирати хліб. Хоча вони самі нічого не їли вже довгий час.