Ви тут: Твори для 10 класу Романтичне осмислення дійсності в романі Віктора Гюго «Собор Паризької Богоматері»
Відомий представник французького романтизму, поет, драматург, романіст Віктор Гюго (1802-1885) написав безліч прекрасних творів. Сам письменник стверджував, що людство пройшло три етапи розвитку. Перший, коли людство милувалося силою і красою Природи. Другий етап, коли почалася соціальна історія людства. З цим періодом Гюго пов'язує епос. Третій етап — виникнення християнства. З цим періодом письменник пов'язує драму.
Найвідомішим твором Віктора Гюго є «Собор Паризької Богоматері». Дія роману відбувається у XV столітті. Письменник звертається до складного періоду життя Франції і зображує національний колорит. Пам'ятником історії та осередком духовних цінностей у романі є Собор Паризької Богоматері.
Сюжет роману романтичний, він розгортається динамічно і драматично. В епізодах В. Гюго використовує гіперболу й емфазу. В основі роману Віктора Гюго — світ, одержимий пристрастями. Прекрасна вулична танцівниця Есмеральда закохується в молодого капітана Феба. Архідиякон Клод Фролло одержимий пристрастю до Есмеральди. В Есмеральду закоханий і дзвонар — горбань Квазімодо. В основі лежить контраст прекрасного і жахливого, темного і світлого.
Герої роману романтичні. Есмеральда — прекрасна, добра, чуйна. Проте її жорстоко карає життя: Есмеральду несправедливо звинувачують, вона стає жертвою, а краса її виявляється згубною. Клод Фролло — священик-аскет, благовидний зовні, але проявляє найсуперечливіші людські якості. З одного боку, він пошкодував і поселив маленького потворного горбаня, але, одержимий пристрастю до Есмеральди, перетворюється на жорстоку і злобну людину. А потворний Квазімодо, навпаки, виявляється здатним на безкорисливе кохання, яке перетворює відлюдькуватого і потворного Квазімодо на людину, красиву душею.
Віктор Гюго показує, як люди, що відійшли від природи, отримують від неї Удар.
Фінал роману, на думку письменника, не песимістичний. Світ — це сцена, на якій відбувається одвічна трагедія, людьми керують пристрасті, а добрий і злий початок в людях перебувають у постійній боротьбі.
Письменник зображує в кінці роману натовп знедолених і нещасних людей, готових до боротьби, здатних на підняття повстань. Письменник попереджує, що ще цей час не настав.